В Сімейному Кодексі України чітко прослідковується ідея юридичної рівності учасників сімейних відносин. Так, кожен з подружжя має рівні особисті та майнові права, зокрема щодо спільного майна (ст. 60 СК), вільного вибору місця свого проживання (ст. 56 СК), одержання утримання (ст. 75 СК) і таке інше. Батьки мають рівні права та обов'язки по відношенню щодо дітей (ст. 141), а діти набувають певних обов'язків щодо кожного з батьків (ст. 202 СК). Сімейний Кодекс України закріплює деякі механізми, спрямовані на забезпечення прав та інтересів дітей, позбавлених батьківського піклування. Зокрема, в Сімейному Кодексі України передбачені основні форми влаштування таких дітей - усиновлення, опіка та піклування, патронат, прийомна сім'я, дитячий будинок сімейного типу.
Треба зазначити, що певний правовий вплив на суспільні відносини має і свої межі. Право може прописувати лише зовнішню поведінку і не може вимагати від учасників сімейних відносин, щоб вони набували за вказівкою будь-яких внутрішніх душевних настроїв. Право не взмозі безпосередньо визначити характер почуттів, що виникають між учасниками сім'ї, мотиви їхніх певних вчинків, примушувати членів сім'ї любити чи поважати один одного. Сімейний Кодекс України не взмозі забезпечувати кожній дитині сімейне виховання, можливість її духовного та фізичного розвитку. Також не може утвердити почуття обов'язку учасників сім'ї по відношенню один до одного. Сімейний Кодекс України може встановити саме обов'язок, а не почуття обов'язку. Більш того, обов'язок буде виконуватися незалежно від наявності або відсутності відповідного почуття у його носія. Сімейний Кодекс України не може ставити за мету правового регулювання зрощення певних почуттів. Такі цілі не можуть визначатися як цілі законодавчого акту.
